Архивы публикаций
Опрос посетителей
Сколько стран Вы посетили в своей жизни

КАЧАНІВКА - вцілілі і втрачені споруди Качанівської садиби

На території Качанівської садиби за весь період її існування зведено понад 50 різних житлових, господарських і службових будівель. На початок 1918 р. в Качанівці було понад ЗО споруд, включаючи сторожки, повітки, теплиці, льодовні. Крім того, поруч із садибою, де тепер Петрушівська школа, містилася економія з 10 будівлями (з них збереглися частково приміщення школи та комора з підвалом). У парку стояв будинок і горожа Кирила Коваля, на дамбі між Великим і Майорським ставками - водяний млин. Ще 6 будівель – на дворі священика, 3 - при дворі дяка.

На підставі документальних даних можна стверджувати, що в Качанівської садиби було створено оптимальні умови для життя, господарювання, приймання гостей і відпочинку. На високому рівні тут займалися тваринництвом, птахівництвом, садівництвом, овочівництвом. Господарським потребам слугували свої кузні, цегельні, млини, пекарні тощо. За Григорія Тарновського була навіть майстерня з вишивання бісером, де виготовляли високохудожні вироби, відзначені на міжнародних (усесвітніх) виставках.

Більшість споруд архітектурно-паркового ансамблю кін. XVIII - поч. XX ст. у Качанівці втрачено за перші 50 років радянської влади. І все ж таки до нашого часу на колишній садибі лишилися будівлі різного призначення, величезний парк і ставки. Це все дає підстави вважати Качанівку архітектурно-парковим ансамблем. Причому, це єдина в Україні садиба, де в такому порівняно задовільному стані заціліли житлові, господарські й паркові споруди.

Усього збереглося п`ятнадцять будівель, не рахуючи «романтичних руїн» і паркових мостів. Це палац з флігелями (кін. XVIII - поч. XX ст.), водонапірна вежа при палаці (друга пол. XIX ст.), службові флігелі па парадному дворі (кін. XVIII - поч. XX ст.), альтанка Глінки з гротом (кін. XVIII - поч. XX ст.), будинок електростанції (поч. XX ст.), будинок електротехніка біля електростанції (XIX - поч. XX ст.), будинок для службовців - казарма (поч. XX ст.), телятник - колишній службовий будинок (друга пол. XIX ст.), свинарник - колишня стайня (друга пол. XIX ст.), стайня для коней (поч. XX ст.), корівник (поч. XX ст.), льодовня (поч. XX ст.), каретня (поч. XX ст.), будинок- квартира завідувача двору (поч. XX ст.), Георгіївська церква (1816-1828 рр.).

Палац (парадні зали, житлові й гостьові кімнати) використовували традиційно; у флігелях були кімнати частково для челяді й господарських потреб.

Водонапірну вежу побудував, очевидно, В.Тарновський-молодший для забезпечення водою всього житлово-господарського комплексу садиби. У верхній частині її був металевий бак на 1200 відер, вода перепомповувалася з «абіссинського» колодязя за 15 сажнів від палацу. Відомо, що ця водонапірна вежа використовувалася за призначенням навіть 1928 року. Згодом на господарському подвір`ї встановили типову металеву башту, і вежа при палаці перестала діяти.

Службові флігелі (на парадному дворі) використовували, принаймні з сер. XIX ст., майже незмінно - для обслуговування палацу. На поч. XIX ст. один флігель називався гостьовим, другий - челядським. 1905 р. в правому (північному) флігелі розміщувалися пральня, прасувальня, кімнати дворецького, конторника й приїжджих; у лівому (південному) - кухня панська, посудомийня, кухня та їдальня для челяді, кімнати слуг і шафарки, продуктова комора. До 1918 р. призначення лівого флігеля не змінилося, а в праному були кабінет, спальня, їдальня і ванна М.Оліва; у чотирьох кімнатах розміщувалися картини, індійські та єгипетські сувеніри. Підвали обох флігелів завжди використовували для зберігання вин та окремих видів продуктів.

Альтанка з гротом згадувалася ще за часів графа С.Румянцева як місце відпочинку й розваг. Відповідно була вмебльована: плетені лави, крісла, столи, стільці, канапи, етажерка, плетений килим по всій площі підлоги, троє менших килимів.

Грот, відповідно, правив за винний погріб. У радянський час, коли в Качанівці розміщувалися лікувально-оздоровчі заклади, його використовували для зберігання засолених овочів.

Приміщення електростанції спершу було одноповерховим і мало три відділення: центральне посередині - для динамомашини (локомобіль «компаунд», 16-сильний) і парового казана, поряд - акумуляторне відділення і ванна. Горище було пристосоване для різних електротехнічних пристроїв. Там також сушили білизну. Другий поверх надбудовували в повоєнний час, коли в Качанівці розміщувався санаторій.

Будинок-квартиру електротехніка збудували, напевно, ще за Тарновських і спочатку використовували для розміщення сторожових і мисливських собак. В інвентарі садиби за 1905 р. його названо «будинком для собак». 1911 р. будинок відремонтовано й пристосовано під квартиру електротехніка. До того часу електротехнік і водопровідник мешкали в правому службовому флігелі біля палацу.

Будинок для службовців (теперішній адміністративний корпус) у різних інвентарях називається казармою або кучерським будинком. Це було житло на зразок гуртожитку для кучерів, а також службовців. Внутрішнє перепланування будинку виконано вже в радянські часи.

Телятник, збудований за Тарновських, призначався спочатку під житло для службовців і називався кучерським будинком. А коли на початку XX ст. поруч постав новий просторий службовий флігель, старий пристосували під телятник. Ще пізніше, коли М.Олів придбав авто, два відділення відвели під гараж.

Свинарник збудували за Тарновських, певне, у другій пол. XIX ст. У приміщенні утримували корів. Пізніше, коли в 1898-1902 рр. спорудили новий корівник, колишній свинарник пристосували під стайню. В інвентарі за 1918 р. приміщення вже називається свинарником.

Стайня для робочих коней (тепер гараж) збудована в 1911-1912 рр. Мала два відділення, перегороджених дошками. На горищі сушили та зберігали сіно й зерно. Поряд зі стайнею для робочих коней, перпендикулярно до каретні, стояла ще одна стайня - для виїзних коней. Розібрали її за радянського часу (цегляний підмурок будівлі залишився по всьому периметру на глибині 30-50 см).

Корівник з самого початку призначався для утримання племінних корів. На 1 березня 1897 р. в Качанівці було 15 корів, 2 бугаї, 11 бичків і телиць. Нове приміщення, розраховане на 16 корів, мало двоє відділень, між якими містився коридор з напувалками.

Льодовні будували на території теплично-парникового господарства і зберігали там кореневища рослин, живці фруктових дерев, насіння, городину, садовину і, звичайно, харчі. В інвентарях садиби різних років зазначаються дерев`яні льодовні, покриті бляхою. 1918 р. їх було дві. Мабуть, одну з них і відремонтували в радянський період.

Каретню, що збереглася, споруджено в 1898-1902 рр. До того часу в садибі, певно, були дерев`яні каретні, збудовані за Тарновських. Нова будівля, крім відділень для екіпажів, мала кімнату з кубом для нагрівання води, дві кімнати для збруї і невеликий коридор, де стояв телефонний апарат. У різні часи в каретні розміщувалося до 20 карет, колясок, ландо, шарабанів, бреків, тарантасів, фаетонів тощо. Були, звичайно, й сапи. У радянські часи каретню перебудували й пристосували під житло для персоналу санаторно-курортних закладів.

Будинок-квартиру завідувача двору частіше називають будинком садівника. Справді, в інвентарі за 1905 р. флігель саме так і називається, і тільки пізніше він став квартирою завідувача двору. Два поверхи сполучалися двомаршовими сходами і призначалися для однієї сім`ї. У радянський період у будинку влаштували три квартири - дві на першому й одну (з окремим входом) на другому поверсі. Нині це готель для гостей.

Одночасно із зведенням будинку поруч збудували великий сарай для господарських потреб мешканців, дві напівзруйновані цегляні стіни сараю збереглися дотепер, дві інші, дерев`яні, повністю втрачено.

Георгіївську церкву було, напевне, задумано спочатку як садибну церкву з родинною усипальнею. За часів Г.Тарновського вона й була такого. З другої половини минулого століття, коли порядки в садибі стали демократичнішими, до храму дістали доступ усі парафіяни з довколишніх сіл – Власівки, Петрушівки, Ковтунівки, Купини. За спогадами старожилів, у післяреволюційний час церкву було закрито. Коли в Качанівці розміщувалося дитяче містечко, в церкві влаштували крамницю, яка проіснувала до початку війни. За німецької окупації в церкві правилося. У 1948 р. постановою Чернігівського облвиконкому приміщення її, «зайняте релігійною громадою», було передане Качанівському курорту. Тут розміщувався клуб курорту, а потім і санаторію.

У підвальному приміщенні церкви свого часу в спеціальних саркофагах після муміїзації було поховано Г.Тарновського і В.Тарновського-старшого. Після революції усипальню зруйнували.

Це збережені будівлі. Проте, як вдалося з`ясувати за різними документами, в різний час у садибі було втрачено щонайменше тридцять споруд. Це: телятник дерев`яний, обкладений цеглою, покритий оцинкованою бляхою (збудований за Тарновських), комора дерев`яна, покрита бляхою (за Тарновських), дві повітки дерев`яні, покриті бляхою (за Тарновських), льодовня дерев`яна, покрита бляхою (за Тарновських), оранжерея (за Почеків або Тарновських), дві сторожки дерев`яні в парку (за Тарновських), будинок у лісі дерев`яний, покритий околотом (за Тарновських), кам`яниця, покрита околотом (за Тарновських), мурована повітка біля будинку садівника (за П.Харитоненка), «Китайська альтанка» (збудована, можливо, за П.Румянцєва-Задунайського), повітка плетена, покрита околотом, біля будинку доглядача парку (за Тарновських), дві теплиці кам`яні зі скляними рамами, шість будівель на подвір`ї священика (за Тарновських), три будівлі на подвір`ї дяка (за Тарновських), кузня мурована, покрита деревом (за Тарновських), млин водяний (можливо, за Почеків), вітряк, дві повітки для виготовлення цегли (за П.Харитоненка було споруджено нову цегельню), «Чайна альтанка» (можливо, за П.Румянцева-Задунайського або Почеків), пристань для човнів (збудована до 1836 р.), українська хата «Порада» (збудована В.Тарновським-молодшим), пташник (1912 р.), кегельбан (збудований у 1898-1902 рр.), абіссинський колодязь, два покриття над криницями, стайня мурована, покрита ґонтом (збудована за Тарновських), альтанка в саду (за Тарновських), лазня для робітників на стаєнному подвір`ї, лазня дворянська (за Тарновських), повітка дощата (за Тарновських).

З метою якомога повнішої музеєфікації садиби, а також перспективного розвитку заповідника, вважаючи на заборону нового будівництва в заповідній зоні, вважається доцільним відтворити архітектурно найцінніші з втрачених споруд, а також деякі господарські будівлі з подальшим використанням їх для потреб заповідника. Це потрібно ще й задля цілісного сприймання архітектурно-художнього та історико-побутового середовища періоду розквіту садиби, коли тут жили М.Глінка, М.Гоголь, В.Штернберг, Т.Шевченко та інші діячі культури.

Цілісність комплексу можна відновити і в рамках заповідника, якщо приєднати до нього землі, ставки, територію колишнього підсобного господарства, деякі інші елементи Парафіївського маєтку часів Харитоненків. При цьому до охоронної зони і зони регульованої забудови можуть бути включені всі водоймища й мальовничі землі, на яких розташовані Парафіївка, Власівка,  Петрушівка, Купина, Проліски, Ковтунівка і, можливо, Ступаківка.

Григорій Петренко.