Опрос посетителей
Лучше место для отдыха на море

КАЧАНІВКА - слідами качанівських скарбів

Упродовж майже півтора століття (з кін. XVIII до поч. XX) в Качанівській садибі зосереджувалися багатющі зібрання високомистецьких творів різних епох і народів.

Певне уявлення про картинну галерею, що існувала в Качанівці за часів володіння садибою Румянцева-Задунайського (1772-1796), дає її опис, що зберігається в Чернігівському історичному архіві ім. В.Тарновського. Там зазначено майже 250 полотен, багатьма з яких могли б пишатися найкращі музеї. Це твори Тиціана, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Караваджо, Нікола Пуссена, Поля Веронезе, Рубенса, Матіаса Ґретті, Полідора де Караваджо, Клода Порена, Сальватора Роза, Жуля Ромена, Кораччо, художників французької, венеційської, римської, ломбардської шкіл тощо. Звичайно, мистецькі цінності П.Румянцева-Задунайського в Качанівці не обмежувались лише картинною галереєю.

Після продажу садиби 1808 р. графом С.Румянцевим найвартісніші речі було вивезено, й по цьому сліди їх зникають. Очевидно, частина з них згодом осіла в російських музеях - Румянцевському, Ермітажі та ін.

Нові господарі Качанівки - Почеки (1808-1824) - нічим не вирізнялись з-поміж провінційного українського поміщицтва, цілеспрямовано мистецькі твори не збирали. Зате їхній наступник Г.Тарновський започаткував у Качанівці традицію колекціонування, що підтримувалася тут майже століття. Під час подорожей до Західної Європи, поїздок до Петербурга він зібрав картини таких відомих художників, як Теньєр, Деннер, Ван Дейк, а також роботи російських майстрів - Воробйова, Брюллова, Михайлова, Кіпренського, Айвазовського та ін. Серед великої збірки творів В.Штернберга, що зображували природу Качанівки, особливо вирізнялася картина «Переправа через Дніпро поблизу Києва». Це полотно, як і картина Тараса Шевченка «Катерина», подарована автором Г.Тарновському, експонується тепер у Київському державному музеї Т.Шевченка.

Було також багато високохудожніх копій. Зали палацу прикрашали чудові ампірні меблі, різьблений палісандр, різноманітні вироби з бронзи, вишивки бісером, виконані кріпосними майстринями, погруддя Тарновських і портрети українських знаменитостей.

Небіж Григорія Тарновського Василь, який успадкував Качанівку 1855 р. по смерті дядька, не відзначався схильністю до колекціонування. Проте з листів його дружини Людмили до сина Василя видно, що вони підтримували дружні стосунки з відомими мистцями, замовляли їм картини, бували на художніх виставках. І, мабуть, дещо таки закуповували. Так, 1860 р. вона писала: «Ми щойно повернулися з художньої виставки. Там картина Рязанова з качанівським краєвидом, дуже добре написана». А в квітні 1867 р. писала: «... Приніс мені Дмитрієв портрет, написаний олією, краще не зробиш і з живого. Він пообіцяв приїхати до Качанівки і тоді зробити там копії...». У її листах часто згадуються художники Башилов, Рязанов, Пукірев, а також Волосков, який у 1853-1854 рр. жив у мастку Тарновських Потоках на Київщині.

З другої половини 50-х рр. починає формувати свою колекцію українських старожитностей Василь Тарновський-молодший. І хоч він не ставив собі за мету спеціально збирати мистецькі твори, у його збірці було чимало картин, гравюр, акварелей на теми історичні. Поряд з художніми роботами Т.Шевченка В.Тарновський мав ще багато портретів відомих військових і державних діячів України. Він також замовляв високохудожні копії полич. Як згадує Д.Яворницький, старовинні облущені портрети реставрував художник Васько.

Не виключено, що якусь частину копій виконав відомий художник Пукірев.

Д.Яворницький так описує лицарську залу в палаці: «На всіх стінах, од верху до низу, висіли портрети, гетьманів, полковників, генеральних судців, осавулів, митрополитів, архіреїв, гетьманш, дружин полковникових, ріжних паннок «панського достоїнства».

Його опис деталізує М.Тарновський: «З невеликого передпокою заходиш до великої зали, стіни якої завішані портретами малоросійських знаменитостей, і сотні очей дивляться на вас з позолочених рам: ось Мазепа, Кочубей, Іскра, ось Галаган, Палій, Полуботок і Розумиха, прикрашена Імператорським портретом на Андріївській стрічці. Які всі дивні обличчя. З булавами й пірначами в руках, і якими далекими часами віє від них!..». Свою статтю «Качанівка» цей автор ілюструє світлинами інтер`єрів кабінету- музею В.Тарновського, оформленого в псевдоросійському стилі, будуару в «кімнаті-ліхтарику» 70-х рр., зимового саду й парадної їдальні (у ній східна стіна за колонами густо завішана картинами в багетному обрамуванні). З їдальні через двері проглядається бібліотека з картиною на південній стіні.

З 1824 по 1897 р. - за господарювання в Качанівці трьох поколінь Тарновських - обстава палацу й оформлення його інтер`єрів змінювалися лише в дрібницях. Принципові зміни зроблено за П.Харитоненка.

Колекцію, бібліотеку й значну частину вмеблювання Тарновські вивезли до Києва, у своє нове помешкання. Проте це нове житло не могло вмістити всього, що було зібрано за століття. Очевидно, чимало речей вони продали й залишили Харитоненкам. Свою ж унікальну колекцію української старовини В.Тарновський-молодший відказав Чернігівському і губернському земству для влаштування публічного музею.

Павло Харитоненко здійснив внутрішнє перепланування палацу, частково змінив функційне призначення кімнат і по-новому оформив інтер`єри, зокрема поповнив їх картинами. Він був одним з найвизначніших у той час колекціонерів живопису, збирав в основному полотна відомих російських художників. Але в інтер`єрах качанівського палацу переважали малярські твори різних західноєвропейських шкіл.

Майже в усіх залах і кімнатах, навіть вестибулях, висіли ікони під склом з фольговими ризами. Найбільше - Спасителя, Божої Матері і Миколая Чудотворця. Картини в інтер`єрах палацу розміщували негусто. Зате, судячи з інвентарю садиби на 1 березня 1905 р., це були давні полотна найкращих західноєвропейських і почасти російських мистців. у спальні графа була навіть картина Рафаеля і ще три полотна на сюжет «Таємної вечері» (їхніх авторів в інвентарі не зазначено). У кімнаті №2 висіло сім рисунків, написаних тушшю, й картина «Полювання з гончими», у кімнаті № 3 - дві картини під склом, у більярдній - сім картин на теми полювання і п’ять рисунків тушшю. Кабінет П.Харитоненка прикрашали картина «Дуб Шевченка» в позолоченій рамі й ще дві малі картини, а його спальню - вісім полотен під склом і невелика картина «Орхідеї». У величезній парадній їдальні повісили тільки чотири картини на теми полювання. Найбільше живопису за традицією було в малій вітальні: чотири картини англійської школи, портрети Людовіка XVI, королеви Марії Антуанетти, давній портрет жінки на чорному тлі, дві картини із зображенням матері та дитини і пейзаж. У вестибулях і в деяких кімнатах взагалі не було живопису - зокрема у великій вітальні, чайній, кабінеті й убиральні княгині, бібліотеці і навіть у лицарській залі, стіни якої за Тарновських покривали сотні портретів.

Мільйонер-цукрозаводчик Харитоненко міг собі дозволити користуватися в побуті тільки предметами високої художньої цінності. Згідно з тим-таки інвентарем 1905 р., це були меблі червоного горіхового дерева, зеленого дуба з різьбленням і позолотою, бронза, срібло, мармур, гобелени, турецькі килими, скульптурні фігури, порцеляна, китайські та японські вази, індійські і єгипетські реліквії, стародавня зброя, лицарські обладунки тощо.

Колекціонерами були й останні власники Качанівки. Михайло Олів збирав переважно західноєвропейський живопис і твори декоративно-ужиткового мистецтва. Колекція Олівів зберігалася здебільшого в їхньому петербурзькому будинку. «Обстава минулих часів, гарні портрети, картини давніх майстрів, порцеляна і всілякі рідкісні речі - це і є збірка Олівів», - таку стислу характеристику їй дав 1916 р. мистецтвознавець О.Трубников.

Якась частина цієї колекції була і в Качанівці. Згідно з інвентарем садиби, в інтер`єрах палацу налічувалось і 93 картини, а привезені з Петрограда картини було складовано в правому флігелі. Крім того, інвентар фіксує 956 предметів зі срібла та інших коштовних матеріалів, 43 з яких зберігалися в так званій касовій кімнаті палацу, опорядженій Олівами, певно, вже після 1914 р.

З огляду на велике історико-культурне значення Качанівки та зібраних у ній мистецьких речей в лютому 1918 року на ім`я М.Оліва було видано охоронне свідоцтво за підписом наркома освіти РСФРР А.Луначарського. На підставі декрету РНК України від 1 квітня 1919 р. садиба перейшла у відання Чернігівського губернського відділу народної освіти.

Після еміграції Олівів значна частина мистецьких творів лишилася в Качанівці і була розкрадена чи знищена. Хоч втрати величезні, але виявлено дуже мало документальних матеріалів про те, як це діялося. Ось кілька документально підтверджених випадків. У доповідній записці Чернігівської губнаросвіти від 27 грудня 1922 р. зазначалося, що місцеві жителі по-варварському нищать у Качанівському маєтку культурні й мистецькі цінності. Через тиждень чернігівська газета писала: «Збірка мармурових погрудь і статуй дуже потерпіла від зловмисного поводження з нею населення околишніх сіл... Давні руїни особливої архітектури під горою розбирають на цеглу. Альтанку, в якій працював славетний композитор Глінка, також розграбовують». На 1925 р. з 60 викрадених із палацу картин в сусідніх селах тоді віднайшли тільки половину, серед них полотна Веласкеса, Ван дер Ньюланда, Борови- ковського та інших. З них у 1929 р. створили першу залу мистецтв Чернігівського історичного музею.

Великої шкоди завдало садибі перебування в ній з 1925 р. дитячого містечка ім. Воровського.

Як згадують старожили, під час німецької окупації жителям довколишніх сіл під загрозою кари було запропоновано повернути все викрадене з Качанівки. Однак, побоюючись покарання, селяни цінні речі з садиби не повертали, а знищували.

Рештки колишнього вмеблювання палацу й інших приміщень лишалися в Качанівці ще й по війні. Зокрема, є свідчення, що на початку 50-х в альтанці М.Глінки стояли стародавній рояль, стіл і стільці.

На час оголошення в листопаді 1981 р. Качанівки державним заповідником республіканського значення з рухомих пам`яток тут збереглася лише одна паркова скульптура («Зима»), з обстави палацу теж одна скульптура («Хлопчик з тамбурином»), буфет, підлогове дзеркало з піддзеркальником і обідній стіл, розрізаний навпіл. У малій вітальні лишився ще мармуровий камін.

При Качанівському туберкульозному санаторії діяла бібліотека, у якій були книжки зі збірки Харитоненків. Рішенням комісії Чернігівського облуправління культури та управління охорони здоров`я заповідникові з тих книжок передано повний комплект енциклопедії Брокгауза і Єфротта видання 1895 р. та кілька томів «Вселенной и человечества». Решту бібліотеки перевезли разом із санаторієм до Чернігова.

За час існування заповідника невелику частину речей з Качанівки, зокрема троє стільців, обтягнених шкірою, свічники, посуд, виявлено в жителів Петрушівки, Власівки, Парафіївки і повернуто заповідникові. Сліди палацових меблів простежуються в Білопіллі на Сумщині, прикарпатській Коломиї та інших місцях.

Поза сумнівом, чимало речей садибно-палацового вжитку осіло в музеях України, зокрема Києва. Достеменно відомо, що, скажімо, дві меблеві оббивки з вишивкою бісером зберігаються в Державному музеї декоративно-ужиткового мистецтва України, деякі меблі - в Національному художньому музеї України й Київському державному літературно-меморіальному музеї Т.Шевченка. Є качанівські скарби і в інших музейних закладах Києва.

Цікава річ експонується в музеї села Шевченкового на Черкащині. Це срібна ложка, яку Т.Шевченко називав «тарнавкою». Поет пригощався нею медом у Качанівці й залишив собі па згадку. У свій останній приїзд в Україну він подарував її своєму зятеві О.Хропалю. Помінявши ще кількох господарів, «тарнавка» 1989 р. потрапила в сільський музей.

Краща доля судилася колекції українських старожитностей, яку зібрав у Качанівці В.Тарновський-молодший. Після створення 1902 р. па основі цієї колекції музею в Чернігові й видання укладеного Б.Грінченком каталогу вона належно зберігалася. Але за радянської влади почалися порушення однієї з умов дарувальника - про невідчуження окремих речей із збірки. Майже всю Шевченкіану передали для створення музею Т.Шевченка в Києві, частина матеріалів, що стосувалися життя і творчості П.Куліша та Ганни Барвінок, опинилася в Чернігівському літературно-меморіальному музеї М.Коцюбинського, Інституті літератури АН УРСР.

1941 р. перед загрозою німецької окупації решту колекції було евакуйовано в Уфу. Тодішні музейні працівники згадували, що експонати пакували в паніці, поспіхом, дещо залишилось в окупованому місті. В Уфі схоронність колекції майже не контролювали, і частину робіт було втрачено. Але їх було так багато, що вистачило для розгортання цікавої повнопрофільної експозиції в Чернігівському історичному музеї.

Дуже прикро, але й останніми роками колекція розпорошувалась. Коли в Чернігові фундували музеї декоративно-ужиткового мистецтва й художній, туди з Історичного музею передали профільні матеріали з тієї ж таки колекції В.Тарновського.

Деякі матеріали збірки невідь-як опинилися в музеях Росії: архівні документи й стародруки XVII- XVIII ст., бандура гетьмана І.Мазепи та інші реліквії - в московському Історичному музеї, портрет князя М.Репніна (копія роботи Т.Шевченка з оригіналу Горнунґа) - в Ермітажі.

Нині на часі укладення якнайповнішого каталогу мистецьких творів з Качанівської садиби із зазначенням теперішніх місць зберігання їх, а далі належало б повернути бодай якусь частину їх до заповідника. Наразі ж єдиний мистецький твір, повернений Качанівці, - це закуплений Харківським історичним музеєм у 40-х рр. у комісійному магазині портрет Василя Тарновського-старшого роботи невідомого художника.

Григорій Петренко.