Архивы публикаций
Опрос посетителей
Лучше место для отдыха на море

КАЧАНІВКА - родина Тарановських

У XIX ст. чимало прислужилися розвиткові української літератури, мистецтва, науки поміщицькі родини Галаганів, Маркевичів, Кочубеїв, Скоропадських, Ми- клашевських, Білозерських, Милорадовичів, Горленків. Меценатством уславилася й родина багатих поміщиків Тарновських, власників садиби в Качанівці. Зусиллями трьох її поколінь, починаючи з 1824 р., Качанівка стала своєрідним культурно-мистецьким осередком, де збиралася й спілкувалася творча інтелігенція. Поетів і письменників, художників і композиторів до творчості на лоні чарівної природи спонукало художньо-архітектурне середовище, їх запрошували сюди заможні, привітні й гостинні господарі.

Започаткував меценатство в Качанівці титулярний радник, пізніше - камер-юнкер при імператорському дворі Григорій Тарновський (бл. 1784-1853), діставши 1824 р. садибу в спадок від матері. Григорію Тарновському належали величезні володіння в Київській, Полтавській та Чернігівській губерніях з дев`ятьма тисячами кріпаків. Григорій Тарновський мав гуральні, цукроварні, кінні заводи та вовняну фабрику. За успішну підприємницьку діяльність його обрали членом Вільного економічного товариства в Санкт-Петербурзі. Всебічно розвинута людина, Г.Тарновський підтримував тісні стосунки з В.Жуковським, М.Глінкою, К.Брюлловим, М.Маркевичем, конференц-секретарем Академії мистецтв В.Григоровичем, багатьма іншими літераторами та мистцями. Був відомий і як покровитель молодих талантів.

Па запрошення Григорія Тарновського і його коштом протягом 1836-1838 рр. у Качанівці проводив свої вакації талановитий учень Петербурзької академії мистецтв Василь Штернберг. Ці три роки були найпліднішими в його творчості. За картини качанівського циклу рада Академії мистецтв представила В.Штернберга до нагородження золотими медалями 1-го і 2-го ст. У цьому успіху художника - чимала заслуга господарів Качанівки. Академія мистецтв у звіті за 1837 р. висловила подяку Г.Тарновському за його «милості до Штернберга».

Тарновські зібрали в Качанівці велику бібліотеку й колекцію високохудожніх творів, серед них полотна Д.Терніса, А. Ван-Дейка, Б.Деннера, К.Брюлова, О.Кігіренського, І.Айвазовского та інших. За допомогу художникам і любов до мистецтва Г.Тарновського обрали почесним вільним членом Академії мистецтв. Гостинністю і щедрістю Ганни й Григорія Тарновських були оточені в Качанівці Микола Маркевич, Михайло Глінка, Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Лев Жемчужников, Віктор Забіла.

Доброчинцем був і наступний власник Качанівки - Василь Тарновський (1810-1866), який успадкував садибу разом з іншими маєтками 1853 р. Все свідоме життя він присвятив справі здобуття волі для селян-кріпаків. Його заслуги в підготовці селянської реформи 1861 р. відзначені золотою медаллю на Олександрівській стрічці, орденом Св. Анни 2-го ст., орденом Св. Володимира 3-го ст., бронзовою медаллю в пам`ять звільнення селян з кріпацтва.

Меценатство для В.Тарновського-старшого не було самоціллю. Однак як людина високоосвічена, віддана українській справі і до того ж заможна, він не стояв осторонь культурно-просвітницького руху в Україні. Мав тісні зв`язки з Миколою Гоголем, Марком Вовчком, Тарасом Шевченком, Петром Редькіним, Михайлом Максимовичем, Пантелеймоном Кулішем. За його життя Качанівка залишилася відкритою для всіх, кому дорога була Україна.

Літо 1854 р. в садибі провів Опанас Маркевич з дружиною Марією Вілінською, відомою в літературі як Марко Вовчок. Тут подружжя зібрало багатий фольклорний матеріал, пізніше частково використаний у «Народних оповіданнях». В.Тарновський надавав Маркевичам і матеріальну допомогу.

Протягом 1853-1854 рр. у маєтку Тарновських у Потоках дістав притулок художник Олексій Волосков, який бував і в Качанівці. Гостювали в садибі у 1850-1860 рр. Михайло Максимович, Пантелеймон Куліш із Ганною Барвінок, академіки живопису Віктор Рєзанов та Андрій Горонович, інші відомі люди.

Справжнім добродійником став Василь Тарновський-старший для П.Куліша. Усі твори цього великого поборника української ідеї, не опубліковані в журналах, видавалися коштом тодішнього господаря Качанівки. Допомагав Кулішеві й матеріально, позичаючи йому гроші. Як підрахував сам боржник, він одержав 3660 карбованців. Коли згодом П.Куліш хотів повернути борг, Василь Тарновський-молодший як спадкоємець батька відмовився його прийняти.

В.Тарновський-старший поклав початок колекції українських старожитностей. Його син з молодих літ призбирував її далі. По смерті батька, ставши повновладним господарем Качанівки, В.Тарновський-молодший (1837-1899) дуже широко розгорнув меценатську діяльність. Важко навіть перелічити всі його щедрі пожертви на розвиток української літератури, науки, освіти, мистецтва.

Найважливішою справоюжиття В.Тарновського-молодшого було колекціонування. Свою збірку він не вважав приватною і передав її Чернігівському губернському земству для влаштування публічного музею. Вартість колекції В.Тарновського-молодшого разом з Шевченкіаною фахівці оцінювали в 300-400 тис. крб. Але, звичайно, мав слушність М.Шугуров, який ще 1899 р. називав збірку В.Тарновського-молодшого безцінною.

Енергійно й наполегливо, попри великі грошові витрати, В.Тарновський популяризував свою колекцію. 1883 р. з його ініціативи і його коштом, за участю відомих учених-істориків побачив світ збірник «Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах. По коллекции Василия Васильевича Тарновского». 1891 р. він видав накладом 100 прим. альбом «Офорты Шевченка в коллекции В.В.Тарновского». Та найповніше уявлення про колекцію давали видані меценатом каталоги. Перший, 1893 р., присвячений Шевченкіані, підготував сам колекціонер. Незадовго перед смертю він випустив ще один каталог колекції з описом українських старожитностей. А підсумок його сорокарічній подвижницькій діяльності підбив Борис Грінченко, упорядкувавши 1903 р. каталог усього зібрання.

В.Тарновський був причетний до багатьох важливих подій в культурному житті України. Відомо, наприклад, про його значні пожертви на спорудження пам`ятників Б.Хмельницькому в Києві та І.Котляревському в Полтаві, на видання першого українського історико-літературного місячника «Киевская старина», створення Київської громадської бібліотеки, проведення археологічних досліджень у Канівському повіті, впорядкування могили Т.Шевченка й організацію щорічних гуртових подорожей пароплавом для поклоніння праху Кобзаря. Це далеко не повний перелік доброчинних діянь мецената. Він надавав у Качанівці притулок митцям, літераторам, історикам, дбав, щоб вони мали там належні умови для життя, відпочинку й творчості.

До останніх днів опікувався родиною Кулішів. Доклав зусиль до підготовки українського видання «Біблії», основним перекладачем якої був Куліш. А коли письменник помер, то впорядкував його могилу в Мотронівці, матеріально підтримував його вдову - Ганну Барвінок. Це засвідчує, зокрема, її лист до Шрага: «Мені В.В.Тарновський пачку добру грошей давав, як я була в перший раз у його, але ж я посовістилась узяти - ще нічого не тямила. Він узяв слово - як буде потрібно, щоб до його оберталась...». У листі від 14 січня 1899 р., вже по смерті свого покровителя, вона писала: «Яка свята душа з своїми благородними поривами-жертвами для нашої України!». І ще в іншому листі: «У темряві не знайдемо тепер такого прихильника щирого до нашого діла, як В.В.Тарновський».

За значний внесок у розвиток культури та освіти в Україні В.Тарновського 1891 р. обрано почесним членом Товариства «Просвіта» у Львові.

Витрати колекціонера й мецената поставили Василя Тарновського на межу розорення. 1897 р. він змушений був продати Парафіївську економію разом із Качанівкою «цукровому королю», мільйонерові П.Харитоненку.

Григорій Петренко.