Опрос посетителей
Сколько стран Вы посетили в своей жизни

КАЧАНІВКА - радянські часи

Коли 1918 р. останні справжні власники Качанівки О.Харитоненко та М.Олів покинули садибу, почався період її розграбування й руйнації. У доповідній записці Чернігівської губнаросвіти в грудні 1922 р. описується варварське нищення місцевими жителями культурних і художніх цінностей у Качанівському маєтку, хижацьке вирубування дерев у парку, зокрема з північного боку палацу і за Майорським ставом. Газета «Красное знамя» 1923 р. повідомляла: «Пам`ятки старовини й мистецтва в палаці та на садибі в Качанівці по-хижацькому псують, а почасти зовсім нищать». Збереглися й інші свідчення, які дають підстави для висновку, ідо 1918-1923 рр. були найзгубнішими для Качанівки. 19 листопада 1923 р. на засіданні президії Чернігівського губвиконкому розглядалося питання про збереження культурних цінностей. Зокрема, було запропоновано Конотопському орквиконкому підготувати матеріали для пристосування палацу під лікарню чи санаторій. Однак Качанівка залишилася без господаря до 1925 р., коли було вирішено перевести сюди з Ніжина дитяче містечко ім. Воровського.

Почали перевозити дітей 25 квітня. Усього в дитмістечку жило близько 500 сиріт віком до 16 років і 17 службовців (8 учителів, 20 вихователів, 2 кухарі га ін.).

Приміщення садиби не підготували для нових мешканців. Ремонт і переобладнання будівель тривали весь час, поки перебувало тут дитмістечко. Згідно з актом від 2 жовтня 1925 р., передусім було заплановано ремонт кухні, флігеля, пекарні, адміністративного корпусу, оранжереї, пташника і т.д. Тоді ж вирішили каміни переробити на груби, полагодити стелю, демонтувати стінні шафи тощо.

25 жовтня 1925 р. санітарна комісія повідомляла Ніжинському окружному управлінню народної освіти: ремонт триває, освітлення немає, помешкання переповнені, повітря тяжке, сперте, замало постільної білизни, бракує чобіт і верхнього одягу для дітей, їжа видається несвоєчасно, не вистачає казанів і посуду, пральня тісна, лазні немає, діти брудні, вошиві, покрівля тече, немає опалення.

Лікар дитмістечка Савченко в акті від 8 вересня 1925 р. констатував, що вихованці постійно занечищують парк своїми випорожненнями. Вирішили влаштувати туалет в оранжереї - зазначимо, одній із найцінніших пам`яток архітектури.

Донедавна квітуча садиба дедалі більш занепадала. Складений через неповні три роки акт про пожежний стан (від 1 січня 1928 р.) засвідчує страшне розорення. За кілька днів до того, 21 грудня 1927 р., тут згорів пташник - будівля відомого архітектора А.Білогруда. У приміщенні розміщувалися швацька, столярна, шевська, ковальсько-слюсарна майстерні. Пожежа сталася через необережність дітей. Руїни пташника, а також оранжереї розібрали, знесли стайні.

Вихованці дитмістечка розграбували й зруйнували поховання колишніх власників Качанівки в родинній усипальні, що була в підвалі церкви.

Тривало переобладнання будівель. Як згадує колишній вихованець М.Нєізвєстний (смт Парафіївка), у дитмістечку влаштували дитячий садок, оскільки було чимало дітей до 10 років, і клуб. Каретню і т. зв. попівський будинок пристосували під школу. У колишній псарні (за Харитоненків будинок електротехніка) розташовувалася бібліотека. У південному службовому флігелі облаштували їдальню. В північному флігелі жили вчителі її вихователі. У т.зв. будинку садівника (за Харитоненків - будинок дворецького) був ізолятор. Там же мешкав лікар.

Нестача приміщень була такою гострою, що використовували навіть «романтичні руїни». Там обладнали хлібопекарню з двома печами у верхньому (третьому) ярусі руїн. Було і власне підсобне господарство.

1928 р. для потреб дитмістечка збудували млин на два посади. Ще раніше, того ж року, окрправлінню ВУСМР передали в оренду на 12 років ставки Великий, Майорський і Судине. 6 листопада 1928 р. наркомові освіти УСРР повідомлялося, що для зміцнення матеріальної бази дитмістечку надано в користування рибні озера. Старожили згадують, як діти самі ловили рибу, вимінювали її в місцевих жителів на хліб, молоко, яйця, сало і так рятувалися від голоду. На їжу міняли й картини, які малювали деякі обдаровані хлопчаки (кілька таких робіт зберігається у фондах заповідника).

Смертність серед дітей була високою. Померлих ховали біля кургану Честахівського, перед ялинками. На місці поховань не залишилося жодних слідів.

23 лютого 1928 р. постановою президії Ніжинського окрвиконкому Качанівку оголошено заповідником місцевого значення. Проте охорона пам`яток садибного ансамблю не поліпшилася. Дитмістечку належали тільки будівлі й центральна частина садиби, а парк і частина озер - лісництву. Такий поділ одного ансамблю між двома господарями, звичайно, негативно відбивався на збереженні і парку, і пам`яток архітектури. Тому 25 травня 1928 р. Ніжинський окрвиконком подав до Народного комісаріату земельних справ клопотання про передачу йому всього заповідника. Відтак він «доручив охорону всього заповідника окрнаросвіті».

За часів існування дитмістечка лишалася ще частина пам`яток, які втрачені пізніше. Як згадує той-таки М.Нєізвєстний, тоді стояла ще цілою дзвіниця, навколо палацу і вздовж центральних алей було багато мармурових скульптур.

Наразі точно не відомо, коли дитмістечко було переміщено з Качанівки в інший маєток П.Румянцева-Задунайського - Вишеньки (нині село Коропського району). За різними джерелами, це відбулося між 1930 і 1932 pp. Наступними господарями Качанівки на короткий час стали військові. У 1932 р. в садибі розташовувалася військова частина, яка перебувала там до середини 1933 р.

20 вересня того ж року газета «Вісті ВУЦВК» повідомила про початок організації в Качанівці неврологічного курорту на 300 ліжок. «Під курорт, - писалося в цьому виданні, - передано прекрасний парк на 500 га з системою шлюзових озер на 180 га, сад - 20 га, палац з 72 кімнат, електростанцію, водогін тощо». У 1934 р. розпочалися ремонтні роботи. Курорт відкрито ЗО липня 1935 р.

У наступні десятиріччя будівлі Качанівки використовували під різні лікувальні заклади (останнім був туберкульозний санаторій), що супроводилося переобладнанням і перебудовою приміщень і, звичайно, не сприяло збереженню їх як пам`яток архітектури, аж поки 1981 р. не було ухвалено рішення створити тут заповідник.

Григорій Петренко.